Кломіфен і Тореміфен: сучасна альтернатива ЗГТ тестостероном

Гормональне здоровʼя – це не лише про рівень енергії чи сексуальний потяг: від правильного балансу гормонів залежить робота серця, міцність кісток, стан психіки та навіть здатність будувати м’язи. У чоловіків провідну роль відіграє тестостерон, але в останні десятиліття лікарі дедалі частіше фіксують його дефіцит у молодих і середнього віку чоловіків. «Швидким рішенням» зазвичай стає замісна терапія готовим гормоном, проте вона робить пацієнта залежним від ін’єкцій чи гелів, підвищує ризик тромбозів і часто блокує природну фертильність.

Натомість селективні модулятори естрогенових рецепторів – кломіфен і тореміфен – пропонують інший шлях: вони запускають власну ендогенну продукцію андрогенів, залишаючи організм «господарем» свого гормонального фону. Стаття детально пояснює, як працюють ці антиестрогени для чоловіків, кому вони підходять, а кому – ні, і чому іноді кломіфен замість тестостерону може бути кращим вибором.

Що таке кломіфен і тореміфен та як вони працюють

Кломіфен цитрат та торміфен цитрат належать до групи SERM. На відміну від тестостерону, вони не є гормонами. Препарати частково блокують естрогенові рецептори в гіпоталамусі, «обманюючи» мозок: рівень естрадіолу ніби низький, тому гіпоталамус вивільняє більше гонадотропін-рилізинг‑гормону. У відповідь гіпофіз підвищує секрецію ЛГ і ФСГ, а ці гормони стимулюють клітини Лейдіга у яєчках продукувати власний тестостерон.

• Кломіфен частіше призначають чоловікам 25–50 років з помірним гіпогонадизмом, особливо тим, хто планує батьківство. Стандартна доза – 25–50 мг кожні два дні протягом 3–6 місяців.

• Тореміфен історично застосовувався у жінок з раком молочної залози, але дослідження показали, що у чоловіків він так само підвищує рівень ЛГ і вільного тестостерону. Типова доза – 60 мг щодня протягом 6–12 тижнів, після чого роблять контроль гормонів.

Обидва варіанти сприяють росту власного тестостерону без зовнішніх ін’єкцій, запобігають атрофії яєчок та зберігають сперматогенез.

Причини та масштаби проблеми низького тестостерону

За даними світових опитувань, близько 20 % чоловіків після 40 років мають клінічно значуще зниження андрогенів. Ключові чинники:

1. Хронічний стрес: кортизол гальмує секрецію гонадотропінів.

2. Надлишкова вага та інсулінорезистентність: жирова тканина перетворює тестостерон на естрадіол.

3. Дефіцит мікронутрієнтів (цинк, магній, вітамін D).

4. Низька фізична активність і малий відсоток м’язової маси.

5. Порушення сну – менше ніж 6 годин щоночі знижують вироблення нічних піків тестостерону на 10–15 %.

6. Медикаменти (опіати, ГКС, ІПП) та хронічні захворювання (діабет, хвороба печінки).

Симптоми та діагностика

На зниження андрогенів можуть вказувати:

• стійка втома, ранковий брак енергії;

• падіння лібідо, еректильні порушення;

• уповільнений ріст бороди, тонший голос;

• збільшення жирової маси в області живота;

• крихкість кісток, болі в спині;

• дратівливість, пригнічений настрій або апатія.

Як обстежитись:

1. Здати ранковий (8:00–10:00) венозний аналіз на загальний та вільний тестостерон.

2. Перевірити рівень ЛГ, ФСГ, пролактину та естрадіолу.

3. За потреби – SHBG, ТТГ і ультразвук яєчок.

Якщо ЛГ і ФСГ низькі при низькому тестостероні – може допомогти терапія SERM. Якщо ж ЛГ вже високий, більше шансів, що потрібна класична ЗГТ.